Тетяна Костянтинівна та Дашенька — Житомирьска обл.

Даша при народженні отримала родові трави, які погіршили і без того ідеальне здоров’я. Батьки не розуміли необхідності одразу після народження дитини займатися її лікуванням. У 2017 році, коли дитині був рік та 2 місяці померла мама. Батько став виявляти ознаки психічного захворювання, тому був госпіталізований до психіатричної лікарні. Вийшовши з неї, два роки батько не цікавився дівчинкою і жив окремо від неї та матері, оскільки дитина нагадувала дружину, що могло призвести до погіршення психічного здоров’я. Через два роки батьки дружини стали добиватися з’ясування причин смерті доньки та звинуватили Руслана у вбивстві дружини. Тож батька Даші забрали до СІЗО, де він уже 3,5 роки перебуває. Його мати взялася за лікування внучки і оскільки дитина дуже хвора, вона не має можливості навіть відвідати сина. Раз на місяць Тетяна Костянтинівна дзвонить у 102 і запитує чи живий її син.

Відразу, як дівчинка потрапила до рук бабусі, вона почала обстежувати дитину та лікувати. Дитині було зроблено операцію в голові та вставлено спеціальний пристрій на півтора місяці для відходу рідини з голови (лікування гідрацифалії). Після цього було зроблено операцію, де вставлено металеві пластини для захисту черепа. За словами бабусі, під час операції було видалено частину мозку та залишилося лише 30%. Дитина ще потребує оперативного втручання. На листопад призначено наступну операцію, що саме оперуватимуть, визначатиме лікар. Адже дитина потребує операції на очах та операції, відновить жувальні рефлекси. Сьогодні дівчинка сама не жує. Бабуся перемелює їжу на м’ясорубці. Коли дитина вже не може дожувати, то й пережовує. На запитання, чи є у них блендер чи інша техніка, бабуся відповіла, що з цим вона справляється і так, але є кричущі проблеми.

Тетяна Костянтинівна благає про допомогу у житлі біля лікарні, у будь-якому селі чи місці, де швидко може приїхати швидка допомога. Адже Даші швидка допомога часто потрібна. Сім’я має дуже погану хатинку, взимку в якій небезпечно для дитини залишатися.
Минулої зими було так холодно, що сім’я спала одягнена. До того ж, бабуся та Даша перехворіли на Ковида і бабуся вже думала, що дитина не виживе, проте сталося диво і Даша одужала. Бабуся все ж таки боїться зими. Вона просить бодай маленьку кімнату, але теплу. Крім того, село, де мешкає родина, далеко від цивілізації. Навіть автобуси туди не ходять. Люди, які мешкають у цьому селі, не підтримують жінку, а навпаки тицяють пальцями і кажуть: «Повезла свою каліку». Тетяна Костянтинівна болісно реагує на такі слова. Жінка часто плаче від розпачу. Щомісяця вся пенсія по інвалідності йде на ліки, без яких дитина не може жити. Це приблизно 4000 грн. Поїхати з села бабуся може лише раз на місяць на таксі по продукти. Більшість овочів та фруктів намагається виростити сама. Дуже важко їй поєднувати роботу по господарству із постійним доглядом за онукою. Бабуся намагається не залишати дитину одну. Тетяна Костянтинівна надала всі необхідні документи на підтвердження своїх проблем.